Приповісток 6

1Мій сину! коли ти за ближнього твого поручився й дав руку твою за другого, —

2То ти звязав себе словами з власних уст твоїх, обіцянкою сам собі сїло накинув.

3Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, — бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги;

4Не дай твоїм очам нї сну, анї задрімати — війкам твоїм;

5Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця.

6Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму.

7Нема отамана у неї, нї наставника, нї зверхника;

8А лїтом готує вона хлїб собі, збірає в жнива корм свій.

9Докіль спати меш, лїнивче? коли ти встанеш зо сну твого?

10Не довго поспиш, не довго дрімати меш, не довго полежиш, згорнувши руки;

11А прийде, як волоцюга, біднота на тебе, й недоля твоя, мов той сїпака.

12Чоловік лукавий, чоловік безбожний ходить із льживими устами;

13Моргає він очима, потирає ногами, дає знаки палцями своїми;

14У серцї ж у його омана; він придумує лихо по всяк час, розсїває незгоду.

15За се нагло прийде погибель на него, буде, як стій, розбитий — без рятунку.

16От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його:

17Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають,

18Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого,

19Се сьвідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братами розсїває.

20Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся;

21На серцї їх собі по всї часи навяжи, повісь собі їх на шиї.

22Як ходиш ти, нехай дорогу тобі вказують; як ти лежиш і спиш, нехай тебе чатують:

23Бо заповідь — се твій сьвітильник, навчаннє — се сьвітло, дорога ж до жизнї — се докір і наука;

24Щоб остерігати тебе од ледачої женщини, від підлестного язика чужої.

25Не пожадай вроди її в серцї твойму, й не давай себе принадити морганнєм її;

26Бо задля блудницї убожіють до кусня хлїба, а мужняя жена вловляє дорогу душу.

27Чи жару ж набереш у пазуху, й не прогорить платтє твоє?

28Чи пійдеш по жару, не спікши ніг собі?

29Таке жде кожного, хто входить до жінки ближнього свого: хто дотикнеться її, не буде без вини.

30Про злодїя нїхто байдужен не буває, хоч би він крав голодний, щоб попоїсти;

31А вже як спіймається, то заплатить у семеро все; що має він в домівцї, все втеряє.

32Хто ж перелюбствує з жінкою чужою, ума в його нема; той губить душу свою, хто се чинить.

33Побоїв і сорому набереться він, і безчесть його не зотреся.

34Бо ревнованнє й лютість мужа не пощадить в день пімсти;

35Не прийме він нїякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.