Приповісток 14

1Жона розумна дом свій будує, безумна ж розвалить його своїми руками.

2Хто ходить правою дорогою, той Господа боїться, чиї ж дороги криві, той про него не дбає.

3В безумного в устах — бич гординї; мудрих же уста оберігають їх.

4Де воликів нема, порожні там і ясла; а хороший вроджай від сили волів.

5Правдливий сьвідок неправди не говорить, а ложний сьвідок наговорить багато неправди.

6Шукає мудростї безпутний та й не знаходить, а мудрому знаннє легке.

7Ійди геть від того, хто розуму не має, в кого невидні тобі уста розумні.

8Мудрість розумного — свою дорогу знати, дурнота ж безумних — збиватись із дороги.

9Недоумки з гріха сьміються, а між праведними — ласкавість.

10Журбу душі своєї всяке серце знає, і в радощі його чужому не мішатись.

11Будинок беззаконних розпадеться, а доброго намет, знай, процьвітати буде.

12Доволї є шляхів, що нам здаються праві, та конець їх — се дорога до смертї.

13І при сьміху болить нераз серце, та й кінцем радощів буває смуток.

14Чоловік із ледачим серцем насититься з поступків своїх, а добрий — зо своїх.

15Безумний віри йме всякому слову, а розумний вважає на дороги свої.

16Тямущий злого, знай, опасливо боїться, безумний же буйний і надїєн сам на себе.

17Чоловік-горячка, буває, що й дурницю зробить, хто ж нарочно чинить зло, — ненависний.

18Невіжі унаслїдують дурноту, розумні же вквітчаються знаннєм.

19Ледачі добрим уклоняться низенько, а й безбожні — в воротях праведника.

20Бідного не любить навіть рідня його, а в богатого повно приятелїв.

21Грішить, хто ближнїм гордує, а благословен той, хто до вбогого милосердний.

22Ті помиляються, що задумують зло, любов і віра тим, хто думає про добре.

23З усякої працї є користь, а з пустого балакання хиба тільки шкода.

24Вінець мудрих — їх багацтво, а дурощі дурних — дурощами й остануть.

25Сьвідок правдомовний рятує душі, а льживий тільки багато льжи насплїтає.

26В Господнїм страсї кріпка надїя; всїм синам своїм він — утечище.

27Господень страх — се джерело жизнї; він відвертає від западень смертї.

28Величен царь тодї, як люд великий лїчбою, як же омаль людей — біда князеві.

29Терпеливий чоловік показує великий розум, а хто на гнїв палкий, виявлює дурноту.

30Лагідне серце життє для тїла, а зависть зжерає й костї.

31Хто вбогого тїснить — творця його зневажає, хто ж Бога чтить, бідного спомагає.

32Безбожний за зло своє буде відкинен, а праведний і при смертї має надїю.

33У серцї в мудрого мудрість спочиває, та й між неуками дає про себе знати.

34Праведність підносить у гору народ, а безбожність — сором народів.

35Ласкавість у царя — до слуги розумного, а гнїв його на такого, що стид йому робить.