Приповісток 2

1Мій сину! коли приймеш слова мої й заповідї мої ховати меш у себе,

2Коли слух твій вчиниш уважним на мудрість, і наклониш своє серце до роздумовання;

3Коли ти знаннє звати меш до себе й покликувати за розумом;

4Коли будеш шукати його, так як срібла, й докопуватись його, як скарбу, —

5Тодї зрозумієш страх Господень і знайдеш пізнаннє Бога.

6Бо тільки Господь дає премудрість і з його уст виходить знаннє й розум.

7Він праведним приховує спасеннє, він заслоняє тих, що ходять в невинностї;

8Він стежки правди наглядає й береже дороги сьвятих своїх.

9Тодї ти спізнаєш правду й правосуд і всяку путь праву та добру.

10Коли премудрість ввійде в серце тобі, а знаннє над усе душі твоїй любійше буде,

11Тодї обачність оберегати ме тебе, й розум буде на сторожі у тебе,

12Щоб від стежок тебе ледачих урятувати, й від чоловіка кривоязикого,

13Від тих, що праві шляхи покинули й путьми у темряві блукають;

14Від тих, що радїють злу й ледарством веселяться,

15Що шляхи їх криві та що блукають по стежках своїх;

16Та щоб урятувати тебе від жони чужої, від жони другого, що солодко промовляє,

17Що друга юностї своєї понехала й Божий заповіт забула.

18Дім її веде до смертї, а стежки її до мерцїв у пеклї;

19Нїхто, хто завернув до такої, не вертається вже й не ступить на жизняну дорогу.

20Оце ж ступай дорогою добрих і держись стежок, якими праведні ходять.

21Бо тілько праведні наслїдять займанщину, й вікувати муть на нїй вік чисті серцем;

22Ледачі же витрачені будуть із землї, і зрадники будуть викоренені з неї.