Біблійні вірші про Надія, що не засоромить

Не тільки ж (се), а хвалимось і горем, знаючи, що горе робить терпіннє, терпіннє ж досьвід, досьвід же надїю,

І всї, що покладаються на тебе, не осоромляться; будуть же осоромлені, що зневіряються без причини.

І будуть царі пістунами тобі, а царицї кормити муть тебе; і припадати муть ниць до землї й порох на ногах у тебе лизати, й зрозумієш тодї, що я Господь, і хто вповає на мене, не зазнає стиду.

Глаголе бо писаннє: Всяк, хто вірує в Него, не осоромить ся.

Надїєю бо спаслись ми; надїя ж видима не єсть надїя; що бо хто бачить, чого й надїятись? Коли ж надїємось, чого не бачимо, терпіннєм ждемо.

по дожиданню і надїї моїй, що нї в чому не осоромлюсь, а з усією сьміливостю, як завсїди, так і тепер звеличить ся Христос у тїлї моїм, чи то життєм, чи то смертю.

До тебе кликали вони, і спаслися; на тебе вповали, і не посоромлено їх.

щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами, котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою,

Тим то й стоїть в писанню: „Ось, кладу в Сионї угольний, камінь, вибраний, дорогий; і віруючий в Него не осоромить ся.‟