Біблійні вірші про Нарікання

Анї нарекаймо, яко ж деякі з них нарекали, та й погинули від губителя.

Будьте гостинні один для одного без дорікання.

І сталось що люде нарікали так, що опротивіло Господеві; і як почув Господь наріканнє, запалав гнїв його, і спихнув огонь між ними, і став пожирати конець табору.

Не зітхайте один на одного, браттє, щоб вас не осуджено: ось, суддя перед дверима стоїть.

І рече Мойсей: По сьому пізнаєте, як давати ме вам Господь увечорі мясива їсти, а враньцї до схочу хлїба, бо чув Господь нареканнє ваше на його. Бо що ми таке? Не на нас нарекаєте а на Господа.

Як довго терпіти менї сю ледачу громаду, що нарікає на мене? Чув я наріканнє синів Ізраїля, котрим дорікають менї.

Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.

Се миркачі, докорителї, що ходять по хотїнню своєму; і уста їх говорять гордо, і поважають лиця задля користи.

Усе робіть без нарекання і розбирання, щоб ви були безвинними і чистими, дїтьми Божими непорочними серед лукавого і розворотного роду, що між ними ви сияєте як сьвітила в сьвітї,

Нарікали в шатрах своїх, на голос Господа не зважали.

Озвав ся ж Ісус і рече їм: Не миркайте між собою.

І нарікали на Мойсея та на Арона всї сини Ізрайлеві, і мовляла до них вся громада: Ой, бодай би ми були померли в Египецькій землї, або коли б погибли в тій пустинї.

Хиба тим, що нема в Египтї кладовищ, позабірав єси нас умірати в степу? Що се вкоїв єси з нами, що вивів нас із Египту?

Усе ж се прикладами стало ся їм, прописано ж на науку нашу, на котрих конець віку прийшов.