Псальма 78

1Наука Асафа. Слухай, народе мій, науки моєї! Прихилїть ухо ваше до слів уст моїх! 2Вітворю уста до приповістї, роскажу загадки з перед віків давних; 3Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші. 4Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив. 5Він бо поставив сьвідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлї, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали. 6Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали, 7Щоб на Бога вповали, і про дїла Божі не забували, і заповідї його сповняли, 8І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу. 9Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою. 10Не сповнили завіту Божого, і не схотїли ходити в законї його. 11Забули дїла його і чудеса його, котрі явив їм. 12Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землї Египецькій, на полї Зоан. 13Він роздїлив море, і дав їм перейти, звелївши водам загатою, як ті вали, стояти. 14І провадив їх в день під хмарою, і цїлу ніч при сьвітлї огня. 15Пробивав скелю в пустинї, і щедро, як з глибинї, напував їх. 16Велїв потокам із скелї плисти, і водї річками збігати. 17Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустинї гнївити. 18І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похотї своєї. 19І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустинї? 20Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки; чи зможе він дати хлїба? Або чи дасть мяса народові свому? 21Тим то, як почув Господь, розгнївився і поломя запалало проти синів Якова, і гнїв піднявся проти Ізраїля. 22Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його. 23А все ж таки повелїв він в горі хмарам, і відчинив двері небесні, 24І велївши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хлїба небесного. 25Хлїбом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком. 26Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня. 27І велїв, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський, 28І велїв падати серед табору їх, кругом домівок їх. 29І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося. 30Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх, 31Як піднявся гнїв Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих. 32Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували. 33І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху. 34Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно. 35І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй — спаситель їх. 36І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм. 37Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли. 38Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх; і часто одвертав гнїв свій, не дав попусту яростї своїй. 39І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає. 40Скілько то разів сердили вони його в пустинї, приводили в степах до смутку. 41І знов, скушаючи Бога, завдали жалю сьвятому Ізраїля. 42Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя. 43Як явив знаки свої в Египтї і чудеса свої на полях Зоан: 44Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої. 45Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх. 46Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх саранї. 47Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю. 48І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам. 49Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя. 50Дав попуст гнїву свому, не зберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі. 51І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах. 52І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї. 53І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись; а ворогів їх море покрило. 54І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його. 55І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві. 56Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували. 57Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий. 58Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його. 59Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля. 60І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його. 61І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників. 62І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє. 63Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних; 64Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати. 65Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає. 66І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором. 67І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового; 68Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її. 69І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її. 70І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих; 71Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє. 72І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.