Йова 9

1І відповів Йов і сказав:

2Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом?

3А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не зʼумів би одказати.

4Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував зʼупокоєн?

5Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму;

6Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються;

7Скаже сонцеві, — і не зійде, й на звізди печать покладає.

8Він самий напинає небеса й ходить по валах морських.

9Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі скриті на полуднї;

10Творить великі дива, недовідні, безлїчні.

11Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його.

12Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш?

13Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді;

14Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його?

15Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого.

16Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той,

17Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує,

18Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем.

19Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним?

20Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде.

21Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє.

22Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного.

23Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється.

24Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший?

25Днї мої хутші од гонця, — мчаться, не бачивши долї;

26Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич.

27Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце,

28То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним;

29А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись?

30Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої,

31То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись.

32Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд!

33І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох.

34Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, —

35А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.