Йова 29

1І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:

2О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;

3Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;

4Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;

5Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;

6Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!

7Тодї виходив я, було до воріт міста, й уставляв на майданї сїдалище себі,

8Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;

9Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.

10Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.

11Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;

12Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.

13Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.

14Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.

15Я був очима слїпому й ногами кульгавому;

16Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.

17Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.

18От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;

19Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.

20Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.

21Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.

22Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.

23Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.

24Бувало, всьміхнусь до них — а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.

25Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.