Луки 13

1Нагодили ся ж деякі того часу, оповідуючи Йому про Галилейцїв, котрих кров Пилат змішав з жертвами їх.

2І озвавшись Ісус, рече їм: Чи думаєте, що Галилейцї сї грішнїщі від усїх Галилейцїв були, що так постраждали?

3Нї, глаголю вам; тільки ж, коли не покаєтесь, усї так само погинете.

4Або ті вісїмнайцять, що впала на них башта в Силоамі та й побила їх, думаєте, що сї були більші довжники, над усїх людей що живуть в Єрусалимі?

5Нї, глаголю вам; тільки ж, коли не покаєтесь, то всї так само погинете.

6Сказав же сю приповість: Смоківницю мав хтось у винограднику своїм посаджену; й прийшов овощу шукати на нїй, та й не знайшов.

7Рече ж до винаря: Ось три роки приходжу, шукаючи овощу на смоківницї сїй, та й не знаходжу. Зрубай її: на що й землю займає?

8Він же, озвавшись, каже йому: Господи, зостав її і на се лїто, поки прокопаю круг неї та обложу гноєм;

9чей зродить овощ; коли ж нї, тодї зрубаєш її.

10Навчав же в одній школї по суботам.

11І ось була жінка, маючи духа недуги вісїмнайцять років, і була згорблена, й не могла зовсїм випростатись.

12Побачивши ж її Ісус, покликав, і рече їй: Жінко, одзволилась єси від недуги твоєї.

13І положив на неї руки, й зараз стала права, й прославляла Бога.

14Озвав ся ж шкільний старшина, досадуючи, що в суботу сцїлив Ісус, і каже народові: Є шість днїв, в котрі годить ся робити; оттодї ж приходьте, та й сцїляйтесь, а не субітнього дня.

15Відказав тодї йому Господь, і рече: Лицеміри, хиба не кожен з вас у суботу одвязує вола свого або осла від ясел, та веде поїти?

16Сю ж дочку Авраамову, що вязав сатана, бач, вісїмнайцять років, чи не годилось одзволити од вязила сього в день субітнїй?

17І, як се промовив, засоромились усї противники Його, а всї люде радувались усїм славним, що сталось від Него?

18Рече ж: Кому подобне царство Боже? й кому уподоблю його?

19Подобне воно зерну горчицї, що взявши чоловік, кинув у город свій, і виросло воно, й стало дерево велике; й птаство небесне кублилось між гіллєм його.

20І знов рече: Кому уподоблю царство Боже?

21Подобне воно квасу, що взявши жінка, розчинила у трох мірках борошна, поки вкисне все.

22І проходив через городи й села, навчаючи й верстаючи дорогу до Єрусалиму.

23Каже ж один Йому: Господи, чи тих мало, що спасають ся? Він же рече до них:

24Силкуйтесь увійти тїсними ворітьми; бо многі, глаголю вам, шукати муть увійти, та й не здолїють.

25І, як устане господар та зачинить двері, а ви зачнете, стоячи знадвору, стукати в двері, говорячи: Господи, Господи, відчини нам, то озвавшись, скаже вам: Не знаю вас, звідкіля ви;

26тодї станете казати: Ми їли перед Тобою й пили, й по улицях наших навчав єси.

27І скаже: Глаголю вам, що не знаю вас, звідкіля ви: уступіть ся від мене, всї, що робите неправду.

28Там буде плач і скреготаннє зубів, як побачите Авраама, та Ісаака, та Якова і всїх пророків у царстві Божому, себе ж вигнаних геть.

29І прийдуть од сходу й заходу, і від півночі й полудня, та й сядуть у царстві Божому:

30І ось є останнї, що будуть перві, й перві, що будуть останнї.

31Того дня приступили деякі Фарисеї, кажучи Йому: Зійди звідсїля, бо Ірод хоче Тебе вбити.

32І рече їм: Ідїть та скажіть лисицї тій: Ось виганяю біси, й сцїлення роблю сьогоднї й завтра, а третього дня скінчаю ся.

33Тільки ж мушу сьогоднї і завтра й дальшого дня ходити, бо не можна пророкові загинути осторонь Єрусалиму.

34Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! скільки раз хотїв я зібрати дїти твої, як курка своє гнїздо під крила, й не схотїли.

35Оце ж оставляєть ся вам господа ваша пуста; істино ж глаголю вам: Що не побачите мене, доки прийде час, що скажете: Благословен грядущий в імя Господнє.