Ісаїї 2

1Слово, що прийшло в видиві, до Ісаїї Амосенка про Юдею й Ерусалим:

2Станеться в останні часи, що над усї гори гора Господня вознесеться, й підійметься понад горби, й посьпішать до неї всї народи.

3І пійдуть многі народи й скажуть: Ходїть, вийдемо на гору Господню, в дом Бога Якового, а він покаже нам свої дороги, й будемо ходити стежками його, бо з Сиону вийде закон, і слово Господнє — з Ерусалиму.

4І судити ме він народи, й картати ме многих людей; і перероблять мечі свої на леміші, а списи свої на серпи, й не буде народ на народ меча підіймати, та й не буде більше вчитись воювати.

5Ой ходїмо ж, доме Яковів, і будемо ходити в сьвітлї Господнїм!

6Бо ти відкинув був дом Яковів, відопхнув люд свій, за те, що вони багато переняли від народів східних: і чарівники в них, як у Филистіїв, і з синами чужоземцїв вони в побратимстві.

7Земля стала повна срібла й золота, а скарбам їх і лїку не має; й переповнилась земля кіньми й безлїччю колесниць;

8Повна земля й ідолів; вони ж і припадають лицем перед дїлом рук своїх, перед тим, що палцї їх зробили;

9І похилився чоловік простий, і понизився муж значний — й ти не простиш їм сього.

10Ой сховайся у скелї, врийся в землю зі страху перед Господом і перед славою величностї його!

11Поникнуть горді погляди мужів, і піднесені голови людей будуть принижені; один Господь явиться високим того часу.

12День бо Господа сил небесних прийде на все горде й високомірне, та й на все, що високо несеться — і все воно принижене буде,

13І на всїх, що, як кедри Ливанські, високо в гору себе підносять, на всїх, що, як дуби Базанські,

14І на всї високі гори й горби, що вгору пнуться,

15І на кожну високую башту й на всякий мур кріпкий,

16І на ті кораблі Тарсийські, та на всякі прикраси їх принадні.

17І повалиться величність мужів і гординя людська нагнеться; один тілько Господь буде високий в той день,

18А всї ідоли щезнуть.

19Позалазять в печері в скелях та в глибинї земні зі страху перед Господом та перед славою величностї його, коли він устане, карати землю.

20В той день покидає чоловік кертицям та кажанам (лиликам) срібні свої ідоли, й золоті свої ідоли, що понароблював собі, щоб їм поклонятись,

21Щоб тільки самим сховатись в щілини скельні та розколини гір зо страху перед Господом і перед славою величностї його, коли він встане, карати землю.

22Оце ж годї вам надїю покладати на чоловіка, що в його тільки хиба духу, що в ніздрах; бо й що він значить?