Дїяння 4

1Як же вони промовляли до народу, приступили до них священики та старшина церковна та Садукеї,

2сердячись, що вони навчають народ і проповідують в Ісусї воскресеннє з мертвих.

3І наложили на них руки, і оддали їх під сторожу до ранку, бо вже був вечір.

4Многі ж з них, що слухали слово, увірували; було ж число людей вірних тисяч з пять.

5І сталось, зібрались уранцї князї їх та старші, та письменники в Єрусалимі,

6та Анна архиєрей, та Каяфа, та Йоан, та Александр і скільки було з родини архиєрейської,

7і, поставивши їх посерединї, питали: Якою силою, або яким імям, зробили ви се?

8Тодї Петр, сповнившись Духом сьвятим, рече до них: Князї людські та старші Ізраїлеві!

9коли в нас оце допитують ся про добре дїло (зроблене) недужому чоловікові, чим сей спас ся,

10то нехай знане буде всїм вам і всьому народові Ізраїлевому, що в імя Ісуса Христа Назорея, котрого ви розпяли, котрого Бог воскресив з мертвих; Ним сей стоїть перед вами здоровий.

11Се камінь, зневажений од вас будівничих, що став ся головою угла;

12і нема нї в кому другому спасення, бо й нема иншого імя під небом, даного людям, щоб ним спасатись нам.

13Як же побачили вони сьміливість Петра та Йоана, і постерегли, що се люде невчені і прості, то дивувались; і пізнали їх, що вони були з Ісусом,

14і, бачивши чоловіка з ними стоячого сцїленого, не мали нїчого сказати проти.

15Звелївши ж їм вийти з ради, радились між собою,

16говорячи: Що нам робити з сими людьми? бо велика ознака сталась через них усїм явна, що домують у Єрусалимі, і не можемо відректи.

17Тільки ж, щоб більш не ширилось між народом, то заказом закажімо їм, щоб більш не говорили в імя сеє нїкому з людей.

18І, покликавши їх, заповіли їм зовсїм не говорити анї навчати в імя Ісусове.

19Петр же та Йоан, озвавшись до них, рекли: Чи праведно перед Богом слухати вас більш нїж Бога, — судїть.

20Не можна бо нам того, що видїли й що чули, не говорити.

21Вони ж заказавши, відпустили їх, не знайшовши нїчого, за що б їх покарати, задля народу; бо всї прославляли Бога за те, що стало ся.

22Було бо більш сорока років чоловікові тому, на котрому стала ся ся ознака сцїлення.

23Відпущені ж прийшли до своїх і сповістили, що казали до них архиєреї та старші.

24Вони ж, вислухавши те, однодушно підняли голос до Бога й промовили: Владико, Ти єси Бог, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що в них;

25котрий устами Давида, слуги Твого, промовив: Чого збунтувались погане, і люде задумують марні речі?

26Повставали царі земні, і князї зібрались докупи на Господа й на Христа Його.

27Бо зібрали ся справдї на сьвятого Сина Твого Ісуса, що Його помазав єси, і Ірод, і Понтийський Пилат з поганами й людьми Ізраїлськими,

28зробити, що Твоя рука і рада Твоя наперед призначили статись.

29І нинї, Господи, споглянь на закази їх, і дай слугам Твоїм з усякою одвагою промовляти слово Твоє,

30і простягай руку Твою на сцїленнє, і нехай ознаки й чудеса стають ся через імя сьвятого Сина Твого Ісуса.

31А як помолились вони, захитало ся місце, де зібрались, і сповнились усї Духом сьвятим, і промовляли слово Боже з одвагою.

32Множество ж вірних мали одно серце й одну душу; й нї один, що мав, не казав, що се його, а було в них усе спільнє.

33І з великою силою давали апостоли сьвідченнє воскресення Господа Ісуса, й ласка велика була на всїх їх.

34Та й в недостатку нїхто між ними не був; хто бо був властительом земель або домів, ті, продавши, приносили гроші за продане,

35та й клали у ногах у апостолів, і роздавали кожному, як кому треба було.

36Так Йосія, названий від апостолів Варнава (що єсть перекладом: Син одради), левит, родом Кипрянин,

37мавши поле, продав, та й принїс гроші, та й положив у ногах у апостолів.